«Заповіт…» — Вірш який пронизує до сліз!

Заповіт…

Складіть, нарешті, батьку, заповіт
Зібрались, по-обіді у неділю
Доросла донька, старший син
Невістка, зять — зайшли в хатину…

А батько просить всіх за стіл
Чи всі прийшли? — питає
Молодшу доньку лиш не взрів
Її, таки, немає…

Усілись гості за столом
І старший промовляє —
Залиште, батьку, мені хлів
Худобу, що у стайні…

А ще б та поле, щоб врожай
Збирав я для худоби
Залиште, батьку, ще комбайн
Зерно збирати в пору…

Донька, насупившись, встає
З-за столу й промовляє
Залиште, батьку, дім та все
Що дім в собі цей має…

А ще залиште, батьку, сад
Отой, що за хатиной
Будем збирати ми врожай
Усією своєй родиной…

А батько дивиться й мовчить
На двері поглядає
І ось пройшла маленька мить
Донька у дім вбігає…

Найменша донечка прийшла
Цілує батьку руки
І мовить: хліб я Вам спекла
Ще теплий зовсім, з груби…

Питає батько: що тобі
Залишити у спадок
Складати заповіт прийшли
Сестра твоя із братом…

Зніяковіла донька та й
Промовила до батька —
Я не багачка, та нехай
Живу я не в достатку…

Нічого, батьку, у житті
Мені від Вас не треба
Живіть багато довгих літ
Із мамою для мене!

Ви найдорожчий заповіт
Що у житті я маю
А дім, город, скотина, хлів
На це я не зважаю…

І відламав шматочок хліба
Й заплакав тихо батько —
І подивився в очі сину
Промовив: ти у хату…

У хату, сину, ти прийшов
З порожніми руками
Не обійняв, не підійшов
Синочку, ти до мами…

А ти, промовив, до доньки
Яка стояла поруч —
Не цілувала ти руки
Моєї, доню, зроду…

У дім до мене ви прийшли
Майно моє ділити
А що з собою принесли?
Батькам своїм, ви діти?…

Чи так годиться при житті?
Батьків, та зневажати —
Ви приїзджаєте у дім
До нас, лише на свята…

Коли у поле я одив
Ходив, то вас не було —
І скільки з матір’ю просив
Прийти, та ви ж не чули…

Лиш наймолодша кожен раз
Хоч не просив, признаюсь
Знов знаходила для нас час
В роботі, в полі, знаю…

Як важко було їй одній
Та завжди поруч була —
І кожен раз пекла нам хліб
Одна нас не забула…

Зніяковіли від цих слів
Не мають, що сказати —
Та ти нас, батьку, я хотів
Пробач, і вийшли з хати…

Не сміли діти заповіт
Просити, стидно в очі
Дивитись батьку після слів
Ні син й донька — не хоче…

А батько голову схилив
І тихо промовляє —
Спасибі, Господи, Тобі
За що, Ти добре знаєш…

За те, що в старості Ти нас
Не залишив одними
Із трьох дітей — одна донька
До нас спішить щосили…

І написав свій заповіт
І підписався знизу
Усе залишив я дочці
Молодшій, ну а сину…

Я сину біблію лишаю
Нехай її читає,
Бо в нього діти підростають —
І що його чекає…

А старшій доньці я залишу
Альбом старий, на згадку
Нехай покаже своїм дітям
Як її мама й тато…

Жили і діти разом з ними
Роботи не боялись —
Допоки були ще малими,
Завжди гуртом збирались…

Нехай згадає ті роки —
Роки свого дитинства
Були тоді усі » людьми»-
А виросли геть інші …

І зробить висновок з життя
Чи так живе, як гоже?
Згубили щирі почуття
Пробач за все їм, Боже!

Автор Завидовська Г.С
Вірш написаний 07.04.2021р

Джерело

Жми «Нравится» и получай только лучшие посты в Facebook ↓

×
Жми «Нравится», чтобы читать нас на Facebook