«У парку Бог на лавочці присів». Дуже чудовий вірш!

У парку Бог на лавочці присів
Послухати, що кажуть перехожі.
І майже кожен подумки молив:
«Так важко жити, я вже так не можу!»

Один хлопчина голову схилив
І йшов кудись, а в серці біль ятрився.
В аварії машину він розбив…
І з того всього гірко зажурився.

«Адже ж ніхто тоді не постраждав,
І сам ти залишивсь на світі жити» —
Господь лиш головою похитав —
Машину зможеш іншу ти купити.

Заплакана дівчина потім йшла
Її, коханий кинув перед шлюбом.
Вона так гірко доленьку кляла,
І білий світ для неї став не любим.

«Та добре, що тепер тебе лишив!
Його душа — одна суцільна зрада,
Усе життя він би гуляв і пив…
Була б ти цьому шлюбові не рада»

Ніхто не чув, що каже Божий глас,
Всі поспішали плакати й страждати…
Не зрозумівши — що на все свій час,
І що життя потрібно цінувати.

Напевно, ми б по-іншому жили
Без нарікань на «лишенько» своє.
Якби нарешті зрозуміть могли
Що у «погано», своє «добре» є.

автор: Надія Тихонова

Джерело

Жми «Нравится» и получай только лучшие посты в Facebook ↓

×
Жми «Нравится», чтобы читать нас на Facebook