Ти просто людина — та в цім твої крила …

Так хочеться часто сховатись від світу,
Який так багато несе темноти…
В далекі краї ,мов та птаха,злетіти,
Торкнувшись крилом до безмеж висоти..

Так хочеться часто не стримати сльози,
Пролитися ними ,мов дощ,на людей…
І прагнеш кричати:”Навіщо це,Боже?”
Як серце вже рветься назовні з грудей…

Так часто здається,що ноша над силу..
Що шлях закладний, ну а ми заслабкі…
Не здатні підняти поранені крила
І душу обпалюють думи важкі…

Так хочеться Богу сказати:” Не треба…
Я надто безсилий здолати цей шлях…”
Поглянути стомлено просто у небо,
Не втримати сльози гіркі на очах…

Упасти на землю, забутись від втоми…
Та потім,коли вже стоїш на межі,
Коли зводить серце жахлива судома…
Ти вловлюєш вогник незримий в душі…

І ти відчуваєш, що серце ще б’ється…
Що бачиш цей світ неймовірно п’янкий…
І чуєш,як хтось щиросердно сміється,
Хай десь там позаду й гуде буревій…

Хай темрява землю незримо встеляє…
Та бачиш вогонь міліонів сердець…
І хтось комусь руку свою простягає
І ти бачиш руку,що тягне Творець…

Хапаєш несміло і в серце впускаєш
Тепло і любов до людей і життя…
Цей шлях нелегкий, але ти відчуваєш
Нестримну жагу долетіти кінця…

І буде вогонь тобі дихати в спину
Та завжди знайдеться спочинок і дах…
Ти будеш летіли, бо ти є людина
І це твій дарований Господом шлях…

Ти пройдеш крізь терни,здолаєш тривоги,
Бо в світі є повно любові й краси!
Ти пройдеш цей шлях,вкритий крилами Бога…
Назустріч до Батька крізь темні часи…

Повір,Він тебе на шляху не покине…
Дарує відраду і щастя земне…
Ти сильний, тримайся,ти просто людина…
Вогонь твій сердечний ось-ось спалахне…

Нехай тобі важко і хочеш кричати…
Він бачить,Він чує,Він знає твій біль…
Повір,твої крила ще здатні літати
Здолати під силу ще тисячі миль…

Ти просто людина та в тебе є віра
І з нею ти в силі усе подолать!
В тобі є щось більше за вроду і тіло…
Незриме жага попри втому літать!

Життя неймовірне і ти його частка!
Спинись,зачекай, нехай стихнуть дощі…
І з сили набравшись, пиши свою казку…
Любов’ю твори її просто в душі…

Хай іноді сльози розмиють чорнила,
Чи з рук на підлогу перо упаде…
Ти просто людина-та в цім твої крила…
І Божа рука,що незримо веде…

© Інелла Огнєва

Джерело

Жми «Нравится» и получай только лучшие посты в Facebook ↓

×
Жми «Нравится», чтобы читать нас на Facebook